Йтиметься, звичайно ж, про самостійну організацію поїздки. Коли цим довелося займатися мені, я не знайшла жодної узагальненої інформації, і збирала все частинами. Часу було витрачено багато.

І хоча Японія – не найпопулярніший напрямок, я вирішила не лінуватися і написати щось на зразок інструкції, заснованої на власному досвіді. Вся інформація нижче розрахована на туриста, який збирається відвідати Країну Вранішнього Сонця вперше, щоб скласти загальне враження. Дуже вітаю доповнення та поправки до мого опису – зібраний таким чином матеріал стане дуже цінним.

Коли планувати подорож?
Найневдаліші місяці – серпень (спека та вологість) та червень (дощі).

Найпопулярніший місяць – квітень, цвітіння сакури. Супроводжується натовпом туристів.

З 1 по 7 травня у японців щось на зразок свого “набору” травневих свят, тому японці самі масово подорожують країною.

Новий рік японці особливо не відзначають, та й першого числа всі магазини тощо не працюють.

Взагалі цвітіння – це дуже японська тема. Одне відцвітає, інше зацвітає, і так майже цілий рік. У Японії температура практично не опускається нижче за нуль, тому можна приїхати і взимку.

На пляжний відпочинок особливо не розраховуйте, у японців це не прийнято, як не дивно.

Квитки
Будь-яка подорож починається з квитків. Я зазвичай відкриваю систему пошуку квитків та задаю у пошуку потрібний напрямок без дати. Квитки дивлюся в обидва кінці. Відштовхуючись від ціни, вибираю дати подорожі. Різниця в ціні в залежності від дати може бути дуже суттєвою. Коли дати погоджено із сімейством, перевіряю умови повернення та бронюю квитки.

Терміни поїздки
Якщо ви не дуже обмежені в часі, я б рекомендувала відштовхуватися від термінів, на які видається віза. Найкоротша віза – 15 днів. Наша подорож була тривалістю 10 днів, і ми встигли тільки поверхово подивитись три міста: Токіо, Кіото та Осаку.

Проживання
Найпростіший варіант, але й найзатратніший у плані сил, часу та грошей – зупинитися, наприклад, у Токіо на весь термін поїздки, і далі мандрувати вже звідти. Але так ви будете обмежені дальністю подорожей. Наприклад, поїздка Токіо-Кіото на швидкісному поїзді (Шінкансен) займає близько 3 годин в один кінець. Відстань – 540 км.

Зовсім не бюджетний варіант – платити за ту саму ніч дві ціни у різних містах, тобто. зупинятися в Токіо, і їхати в Кіото на два дні з ночівлею.

Я все це пишу, тому що 90% туристів, які вперше вирушають до Японії, “хочуть” саме Токіо та Кіото. І навіть їдуть до Кіоту на один день, що не зовсім практично.

Отже, щоб обрати готель, доведеться заздалегідь скласти програму.

Якщо ви складаєте програму самостійно, зручний наступний порядок:
Почитайте матеріали по Японії, інтернет та путівники на допомогу. Для того, щоб зрозуміти коротко що до чого, можна пошерстити сайти турагентств, подивитися їхню програму. Повірте, вистачить мінімального набору пунктів призначення.
Коли будуть окреслені основні міста, які ви захочете відвідати, зверніть увагу на структуру цих міст. Наприклад, Токіо складається з декількох районів, що сильно відрізняються. У кожному районі, крім іншого, відрізняються години роботи магазинів, ресторанів тощо. Визначтеся, що вам найбільше цікаво подивитися і де погуляти ввечері. На підставі цього є сенс вибирати готель. У будь-якому випадку ви не помилитеся, тому що з японським громадським транспортом дістатися будь-якої точки міста можна дуже швидко.
При вибої готелю ми керуємося рейтингами та відгуками на букінгу, вони майже ніколи не підводять.

Конкретні місця називати не буду, можу лише порекомендувати придивитися до готелів прямо на великих станціях. Це дуже зручно, ми зупинялися у такому у Кіото. Ще один вид проживання – зупинка в рекані. Це як готель і яскраве місцеве житло два в одному. Ми на такий варіант не наважилися, дуже екзотично для першого разу. Найбільш бюджетний варіант – капсульний готель. Але там, крім ліжка у капсулі, загального душу та камери зберігання вам нічого не запропонують.

До речі, камери зберігання розташовані на всіх великих станціях, тому при переїзді між містами можна не тягати із собою весь багаж, а залишити частину в камері зберігання (звичайно, якщо ви плануєте повертатися).

Віза
Це найбільш делікатне і невиправдано витратне питання при організації поїздки до Японії. На жаль, якщо у вас немає знайомих у Японії – причому не просто знайомих, а ще й готових зайнятися збором папірців – самостійно візу ви не зробите. Я бачила набір документів, який потрапляє до посольства: це 5 або 6 аркушів А4, поцяткованих рядами ієрогліфів)

Основна умова отримання японської візи – наявність так званого “гаранта” в Країні Сонця, що забезпечує організацію вашого перебування в країні, а також своєчасне відбуття додому.

Щоб поїздка до Японії була ще цікавішою та пізнавальнішою
Досвідчені мандрівники знають, що оминути всі визначні пам’ятки неможливо.

Взяти той же Токіо: здавалося б, світова столиця, якій присвячені сотні путівників багатьма мовами світу та безліч сайтів в Інтернеті. Потік туристів з кожним роком зростає, і все більше наших співвітчизників можуть похвалитися тим, що вже відвідали Японію. Але знайти щось нове та незвичайне можна завжди. Адже приємно повернутися на батьківщину та похвалитися перед друзями фотографіями та сувенірами з незвичайних, мало відомих музеїв.

Почнемо з Токіо, в якому розташовані музей паперу та музей традиційних японських мечів.

Музей паперу – парк Асукаяма, Токіо
У парку Асукаяма в Токіо знаходиться цікавий музей, присвячений історії паперової справи. У музеї зберігається понад 40 000 експонатів та 10 000 книг, пов’язаних з історією паперу, що налічує понад дві тисячі років. Ця колекція вперше була представлена публіці в середині минулого століття і з того часу постійно поповнюється новими предметами.

Розповідь про те, як з’явилося та розвивалося виробництво паперу в Японії, дозволяє оцінити значущість та унікальність паперу у житті сучасної людини. У постійній експозиції представлені екземпляри традиційного японського паперу “васі”, а також різноманітні сорти сучасного західного паперу. Окрім історії виникнення та вдосконалення паперової промисловості, експозиція допомагає також розібратися в екологічних проблемах, пов’язаних із виробництвом паперу.

Відвідувачі можуть взяти участь у майстер-класі з виготовлення паперу. До 24 листопада 2013 року в музеї проходитиме виставка “Васі у повсякденному житті”.

Японський побут завжди був із папером. Протягом тисячі років із традиційного паперу “васі” ручної роботи робили не лише бланки для листів, а й різноманітні аксесуари для дому. На виставці будуть представлені розсувні паперові двері, віяла, кімоно, коробочки та навіть пляшечка для води – і все це з паперу “васі”.

Музей японських мечів – Йойогі, Токіо
Уявити Японію без самураїв неможливо. А уявити самурая без меча? Теж немає. Вивчити історію мечів та познайомитися із секретами їх створення можна у музеї японських мечів у Токіо. До 29 вересня 2013 року у музеї проходить виставка традиційних мечів та аксесуарів Едо. Після того, як клан Токугава зробив місто Едо (сучасне Токіо) своєю резиденцією, сюди потягнулися майстри різних спеціальностей. Мистецтво виготовлення мечів та роботи з металом розквітло та досягло небувалих висот. Відвідувачі музею матимуть змогу простежити всю історію розвитку мистецтва створення мечів в Едо.

Продовжити подорож незвичайними музеями можна в прилеглому місті Сайтама, де на туристів чекають музей бонсай і музей залізниць.

Музей мистецтва Бонсай – місто Сайтама
Бонсай – стародавнє мистецтво вирощування мініатюрних дерев. Воно зародилося в Китаї і потім прийшло до Японії, де традицією “карликового рослинництва” зацікавилася аристократія.

Існує безліч стилів та правил вирощування бонсай. Розібратися у цьому стародавньому мистецтві мандрівникам допоможе музей бонсай у місті Сайтама.

У музеї зібрана велика колекція мініатюрних дерев “бонсай” химерної форми, японських і китайських горщиків, столиків і каменів для оформлення твору мистецтва, а також зібрання ксилографічних гравюр “укіє-е”.

Музей залізниць – місто Сайтама
Один із символів Японії – знамениті швидкісні потяги “Сінксенсен”, що символізують найвищий рівень розвитку транспортної системи та машинобудування. Але цього успіху передували довгі роки розвитку залізничного транспорту. У музеї залізниць відвідувачі зможуть поглянути на локомотиви та пасажирські вагони кінця 19-го століття, з яких усе починалося, та простежити історію розвитку залізниць Японії аж до появи перших синкансенів. Також у музеї зібрані історичні матеріали та скрупульозно виконані мініатюрні моделі поїздів.

На дітей чекає ігровий майданчик у “залізничному” стилі. У будівлі музею також є бібліотека, ресторан та оглядовий майданчик.

Музей було відкрито 14 жовтня 2007 року в рамках Меморіального проекту на честь 20-ї річниці залізничної компанії “JR East” і став наступником музею транспорту.

Відвідувачі музею можуть простежити історію будівництва залізниць Японії, дізнатися про принципи роботи залізничного транспорту та перспективи його розвитку в майбутньому, а також подивитися на історичні документи, присвячені створенню JR East.

Японія країна нових технологій і одне з того, що я хотів побачити, коли летів у “країну сонця, що сходить” – це капсульні готелі, про які чув, ще будучи школярем. Готелі економічного класу, де людина розміщується над кімнаті, а капсулі. Я вирішив піти “на екскурсію” в один із таких готелів у Токіо. Готель, який я вибрав називався Gotanda Central Inn і знаходився за дві хвилини ходьби від станції “Gotanda” міської електрички Токіо.

Я жив у нормальному готелі в районі вокзалу Сінагава і попрямував до капсульного готелю, найближчого до місця мого проживання, який мені знайшли дівчинки-японки з “ресепшн” мого готелю.

Шукав його досить довго, т.к. в Токіо немає назв вулиць, а є лише квартали та номери будинків. Але доброзичливі японці, майже кожен із яких почитав праці Стіва Джоба, на своїх Айфонах по картах, показували мені дорогу.

У капсульному готелі невеликий ресепшн, “стафф” якого зовсім не говорить англійською і для спілкування зі мною він використовував “голосовий перекладач” знову ж таки Айфон. Вартість готелю 3300 єн за ніч – це приблизно 35 доларів США, ну чи 1000 рублів на російські гроші. Готель можна також зняти і на годину за 500 єн, але лише вдень. Я витратив 15 хвилин на розмови про те, що я готовий заплатити йому ОСОБИСТО 1000 ієн, щоб просто піти подивитися, і не треба ніяких квитанцій, але все пішло прахом і довелося купувати цілу ніч. Японці, на відміну від нас росіян, через свій менталітет чітко дотримуються правил і відкидають усі корупційні пропозиції.

По всьому простору готелю потрібно пересуватися в шкарпетках, вуличне взуття здається одразу на ресепшн у спеціальні “локери”.

Населення Японії майже дорівнює населенню Росії, а територія набагато менше, можливо тому вони перші у світі в 1979 році і винайшли ці капсульні готелі. Перший готель капсульного типу був побудований у високотехнологічному японському місті Осака. Зараз капсульні готелі вже з’явилися і в Росії, а саме в районі 1-ої Тверської Ямської вулиці Sleepbox Hotel Tverskaya, але ціни в Москві природно набагато вищі, ніж у Токіо.

Судячи з кількості вільних ключів, готель зовсім не заповнений.

Як і японські лазні доступ татуйованим особам і п’яним заборонено.

Процедура оформлення зайняла рівно 5 хвилин, після чого я отримав ключ від заповітного номера.

Далі спускаєшся вниз на цокольний поверх і залишаєш свої речі в “локері”, там же знаходилася і душова, але в ній були японці і знімати я не наважився.

Підйом на ліфті і я у своїх апартаментах на третьому поверсі. Я був у капсульному готелі тільки для чоловіків, існують також готелі тільки для жінок, про якісь “загальні” капсульні готелі я не чув і не можу з упевненістю сказати, чи існують вони “в природі”. Позначення туалетів тут відповідні – “для чоловіків”. Душові знаходяться лише на цокольному, а туалети є на кожному поверсі.

Ну і самі номери – капсули. Вони розташовані за два яруси і на ресепшн ти запитуєш, який саме номер підходить для тебе. Я вибрав номер “вище” – на другому ярусі. Піднімаєшся досить зручними сходинками і опиняєшся у своїй капсулі – на другому поверсі. Розміри капсул орієнтовно 2 метри завдовжки, 1 метр завширшки і 1,25 метри заввишки, з такими розмірами стисненим себе зовсім не почуваєш.

У кожній капсулі є “центр управління польотами” і зручна поличка, щоб покласти на неї мобільний телефон, гаманець чи щось ще.

Після того, як через вищезгаданий центр клієнт налаштовує собі комфортну температуру, потрібну яскравість світла, можна укладатися спати. Кожна капсула обладнана телевізором, тому перегляд чергового говновипуску “ДурДома-2” перед сном ніхто не скасовував.

Тут є телефон для “екстренного зв’язку з ресепшн”. Усі написи зроблені лише японською мовою, жодного дубляжу на інглиші не передбачено, та й навряд чи тут європейці часті гості. З хлопцем на ресепшн, як уже писав вище, ми спілкувалися через спеціальний голосовий перекладач, встановлений на його “Айфоні”. Взагалі японці дуже погано говорять англійською, лише приблизно кожен сьомий японець, за моїми підрахунками, наказував мені куди йти. І залежить це не від віку, а від соціального становища, молодь говорить мало, скоріше працюючий японець у костюмі з краваткою може допомогти. Японцям важко дається англійська мова тому, що багатьох звуків, як наприклад “ел” та “ве” в японській мові просто немає. Іншими словами населення, що не говорить англійською мовою, це свого роду проблема “країни сонця, що сходить”.

Після того як влаштувався зручніше треба створити “обстакановочку” “по-інтимніше” і задерти шторку на вікні.

Ця шторка кріпиться внизу на два спеціальні фіксатори і світло в капсулу не потрапляє.

Потім я намагався сфотографувати себе лежачого в капсулі, на жаль, просити не було кого, т.к. на моєму поверсі майже нікого не було, а в деяких капсулах вже спали японці.

Є в готелі і невелике кафе, але з метою економії місця та грошей напої продає автомат.

Імператорський палац знаходиться в районі Тіода японської столиці і розташований там, де колись стояв стародавній замок Едо. Як резиденція імператора та імператорського двору використовується з другої половини XIX століття. Загальна площа палацового комплексу – майже 7,5 кв. кілометрів.

Перший замок тут у XV столітті збудував місцевий правитель Ота Докан. З початку XVII століття замок набув статусу маєтку сьогунів Токугава, які правили Японією два з половиною століття. Після закінчення правління сьогуната Токугава замок Едо став головною резиденцією імператора Японії.

За свою історію замок багато разів змінював свій вигляд – він неодноразово горів, під час Другої світової війни зазнавав бомбардувань, його відновлювали та добудовували. У 1873 році замок, що вже був імператорською резиденцією, знову згорів – цього разу вщент, і в 1888 році на його місці було збудовано новий імператорський палац з розташованими навколо садами та спорудами. Якщо до ХІХ століття будівлі комплексу будувалися переважно з дерева у традиційному японському стилі, то XX столітті у палацовому комплексі з’явилися будівлі з бетону у традиціях європейської архітектури.

У травні 1945 року дерев’яні будівлі згоріли після бомбардувань – було зруйновано тронну залу та апартаменти імператора. Імператор Хірохіто звертався із заявою про капітуляцію із залізобетонного підвалу бібліотеки.

Відновлений палац складається з двох наземних та одного підземного поверху. Головний, другий та третій двори комплексу перетворені на Східний палацовий парк, який у певні дні та години відкритий для відвідування всіма бажаючими. На території комплексу також знаходяться Персикова музична зала, три палацові святилища, Імператорська лабораторія. Палац так само, як і при сьоґунах, оточений глибокими ровами з водою.

Окрім Східного парку, палац, як і раніше, є закритою територією, потрапити сюди можна лише двічі на рік – 2 січня, коли імператор та його родина приймають новорічні привітання, та 23 грудня – у день народження символу держави – імператора. Над палацом заборонено літати вертольотами, а під ним ніколи не буде проведена лінія метро.

Поруч із палацом знаходяться центральний вокзал Токіо, торговий район Гіндза та район Кацумагасекі, де розташовуються офіси багатьох міністерств та відомств.