Токіо та околиці

Імператорський палац знаходиться в районі Тіода японської столиці і розташований там, де колись стояв стародавній замок Едо. Як резиденція імператора та імператорського двору використовується з другої половини XIX століття. Загальна площа палацового комплексу – майже 7,5 кв. кілометрів.

Перший замок тут у XV столітті збудував місцевий правитель Ота Докан. З початку XVII століття замок набув статусу маєтку сьогунів Токугава, які правили Японією два з половиною століття. Після закінчення правління сьогуната Токугава замок Едо став головною резиденцією імператора Японії.

За свою історію замок багато разів змінював свій вигляд – він неодноразово горів, під час Другої світової війни зазнавав бомбардувань, його відновлювали та добудовували. У 1873 році замок, що вже був імператорською резиденцією, знову згорів – цього разу вщент, і в 1888 році на його місці було збудовано новий імператорський палац з розташованими навколо садами та спорудами. Якщо до ХІХ століття будівлі комплексу будувалися переважно з дерева у традиційному японському стилі, то XX столітті у палацовому комплексі з’явилися будівлі з бетону у традиціях європейської архітектури.

У травні 1945 року дерев’яні будівлі згоріли після бомбардувань – було зруйновано тронну залу та апартаменти імператора. Імператор Хірохіто звертався із заявою про капітуляцію із залізобетонного підвалу бібліотеки.

Відновлений палац складається з двох наземних та одного підземного поверху. Головний, другий та третій двори комплексу перетворені на Східний палацовий парк, який у певні дні та години відкритий для відвідування всіма бажаючими. На території комплексу також знаходяться Персикова музична зала, три палацові святилища, Імператорська лабораторія. Палац так само, як і при сьоґунах, оточений глибокими ровами з водою.

Окрім Східного парку, палац, як і раніше, є закритою територією, потрапити сюди можна лише двічі на рік – 2 січня, коли імператор та його родина приймають новорічні привітання, та 23 грудня – у день народження символу держави – імператора. Над палацом заборонено літати вертольотами, а під ним ніколи не буде проведена лінія метро.

Поруч із палацом знаходяться центральний вокзал Токіо, торговий район Гіндза та район Кацумагасекі, де розташовуються офіси багатьох міністерств та відомств.

Кіото Госьо, або Імператорський палац, служив резиденцією імператорської сім’ї аж до перенесення японської столиці з Кіото до Токіо у 1868 році. Імператор Мейдзі залишив цю будівлю за собою, але законсервував її у 1877 році. Однак після смерті Мейдзі імператори Тайсе та Сева у 1912 та 1926 роках, відповідно, коронувалися в імператорському палаці в Кіото. Чинний імператор Акіхіто був коронований вже в Токіо.

Історія цієї будівлі розпочалася наприкінці VII століття після того, як Хейан (рання назва Кіото) став столицею японської держави. Його будівництво було розпочато у 794 році в центральній частині міста. У період з VII по XII століття палац кілька разів згоряв ущент, але його повністю відновлювали. Також реконструкції проводились через зношеність будівлі.

Зазвичай на час ремонту резиденцію імператора переміщали до одного з тимчасових палаців, що належали японській знаті. Імператорський палац у Кіото був саме одним із таких тимчасових палаців, а постійною резиденцією став лише у XIV столітті.

До зовнішності палацу приклали руку кілька правителів. Так, в 1569 Оду Нобунага збудував основні монарші палати, його наступники Тойотомі Хідеосі і Токугава Іеясу розширили палацові площі. А 1789 року голова сьогунатського уряду Мацудайра Саданобу провів часткову реставрацію, збудувавши кілька будівель у стилі Хейан. Остання реконструкція будівлі відбулася 1855 року після чергової пожежі, і з того часу вигляд палацу кардинально не змінювався.

Палацовий комплекс знаходиться в районі Каміге. Він оточений стіною, за якою знаходяться сади та кілька будівель. Уся територія дістала назву Імператорського парку. До комплексу входять головний тронний зал Сісін, зали імператриці, принців та принцес, палац імператриці-матері, малий палац Когосьо, імператорський ставок та інші об’єкти.

У Токіо знаходяться дві відомі телевізійні вежі – стара в районі Мінато-ку і нова, одна з найвищих споруд у світі, в районі Суміда.

Стара вежа була побудована в 1958 році і на момент побудови вважалася найвищою у світі конструкцією зі сталі. Вона здійнялася над Токіо на 332,6 метра. Сьогодні вона лише 23-та серед телевеж світу. З метою авіабезпеки башта була пофарбована в помаранчевий та білий кольори. Башта передавала теле- та радіосигнали найбільших мовних компаній країни до 2011 року. Потім передала цю частину роботи новій телевежі, а сама стала виконувати роль переважно туристичної пам’ятки та візитної картки японської столиці.

Башту відвідують мільйони туристів, яких приваблюють її оглядові майданчики, музеї, ресторани і навіть акваріум, розташовані в так званому «Підножному містечку» біля її заснування. Для відвідувачів відкрито дві обсерваторії на висоті 145 і 250 метрів, «стареньку» часто знімають у кіно, малюють у коміксах та мультфільмах, вона бере участь у нічних світлових шоу.

Влітку 2011 року японське ТБ перейшло на мовлення у цифровому форматі, і висота старої телевежі виявилася недостатньою для передачі сигналу в деякі області та на верхні поверхи висотних будівель. Тож у Токіо збудували ще одну телевежу, вже заввишки 634 метри. Вона називається «Небесне дерево» (Sky Tree), своє ім’я вежа отримала за конкурсом, переможці якого першими піднялися до її обсерваторії у травні 2012 року.

Будівництво «Небесного дерева» тривало три з половиною роки – з липня 2008 року і закінчилося у лютому 2012 року. Її оглядові майданчики дозволяють милуватись видами Токіо з більшої висоти, ніж обсерваторії старої вежі – з 350 та 450 метрів. Обидві майданчики вміщують майже три тисячі людей.

«Небесне дерево» є найвищою телевежею у світі, а серед інших висотних будов займає почесне друге місце після вежі Бурдж Халіфа в ОАЕ, висота якої – 828 метрів.

Парк Уено колись був просто горбом, який сьоґун Токугава Іеясу цінував за те, що той вдало прикривав його палац з північного сходу – за буддійськими уявленнями, саме з цього боку зазвичай мали з’являтися злі сили. Токугава в 1625 році побудував на цьому пагорбі сімейний храм Кан’єйдзі, який згодом став усипальницею шести сьогунів.

Пізніше в Уено були збудовані й інші храми, завдяки яким парк можна назвати центром релігії та культури. Наприклад, храм Кан’єйдзі Кіємідзудо, побудований на честь богині милосердя Каннон. Сюди сучасні японці приходять із молитвами про продовження роду, а на подяку залишають богині лялечку. Щороку 25 вересня ляльок, що накопичилися, урочисто приносять у жертву богині, спалюючи на багатті. Також тут знаходиться храм Бентендо Дзиндзя, розташований на острівці посеред великої ставка з лотосами. Храм Уено Тосегу був споруджений на згадку про правителя Іеясу Токугаве. Цей храм вважається національним надбанням і є архітектурним стилем гонген. До входу до храму веде алея з 250 кам’яних світильників, а поряд з ним знаходиться пагода п’ять ярусів.

Для Едо (рання назва Токіо) пагорб Уено мав таке саме значення, як священна гора Хіей для старовинної столиці Японії Кіото – символ духовного спокою.

У парку Уено туристи можуть побачити свідчення військової доблесті самураїв і воєначальників. До них відноситься статуя Такаморі Сайго – доблесного воїна і бунтівника, який підняв в 19 столітті повстання проти імператора, і меморіал Сегітай, зведений на згадку про самураїв, що загинули в битві при Уено.

Сьогодні парк Уено – дуже відоме та відвідуване місце у Токіо, вважається найкращим у столиці для споглядання квітучої сакури. В Уено відкрилися перші в Країні сонця, що сходить, Музей образотворчого мистецтва і перший зоопарк.

Окрім них, на території парку розташовані Токійський національний музей, в якому зберігаються стародавні артефакти, Національний музей західного мистецтва – його легко знайти за статуєю Родена «Думник» біля входу, а в залах представлені полотна Моне, Ренуара, Дега, Сезанна, Ван Гога. Варто відвідати музей образотворчих мистецтв, Музей історії ситаматі, де представлено життя ремісників та торговців старого Токіо, Національний музей науки та природознавства, заснований у 1871 році.